Диво Лесі Воронюк
Цей вечір тягнеться з вересня,коли спорожніла зала "Дзиги" розчинилася у дивній поезії Лесі Воронюк. Гурт слухачів занімів від захоплення і зберіг це відчуття донині, примножившись шанувальниками.
Нині у залі руського клубу "Культ Ра" не було вільного столика. Молодь збиралася заздалегідь, стишено перемовляючись в очікуванні презентації книги Лесі Воронюк "Записки на зап'ястях".
Музиканти почали настроювати інструменти. Андрій Волошин, якого я зустріла на першому поверсі, зайшов у залу у супроводі симпатичної дівчини, яку я колись уже зустрічала. Ми стрілися поглядами і я привіталась, як давній знайомій.
Андрій почав вечір і дівчина виявилася авторкою книги, яку я бачила на інліті і сайті севами.
Леся і Олег читали "записки". Білі вірші кружляли сніжинками, захоплюючи шалом емоцій. Записки змінювали одна одну. На бруньках, на сходах, на людині, одна, кілька, спогади дитинства, бабуся, гори, молоко, вівці, усе органічно переплелося, насичене любов'ю до рідного краю, бабусі, коханого. Слова розчинялися звуками музики, відкриваючи картину за картиною спільних почуттів. Напруга зростала до кульмінації і зависала, тремтячи від почуттів, які наповнювали глиняний дзбанок душі і вивищувалися над ним, не переводячи подих. Я забула фільмувати, фотик був зайвий, як будь-які слова чи дії. Зойкнула, тріснувша струна. Поезія викристалізувала авторку і виконавців. Імпреза відбулася, викликавши спалах емоцій у кожному присутньому серці. Присутні оточили авторку, висловлюючи захоплення.
текст: Оксана Яблонська
